Він міг стати гарним майстром столяром-меблярем. Він міг все життя працювати шахтарем. Він міг створити велику добру родину, бути чудовим татусем та гарним чоловіком. Та жорстокий, підлий ворог нищить українську землю. Ворог знищує цвіт нації – молодих, працьовитих, відповідальних. Гинуть у боях за Україну кращі з кращих українців.
33-річним у розквіті сил і надій обірвалося життя воїна Костянтина. 21 травня 2025 року схилила у скорботі голову Україна. У смутку рідне село Хороше, бо стрічали цього дня жителі села свого односельця – Костянтина Олександровича Вострікова.
Невимовне горе оповило рідних, друзів, знайомих. Згорьовані батьки втратили надію і опору, неможливо знайти слова, щоб зарадити їхньому горю.
– Та як же ми без тебе будемо жити, синочку?! Та коли ж вже закінчиться ця клята війна?! – тужить над сином мама.
А пізніше піднімає голову, бачить побратимів сина і звертається до них:
– Бережіть же себе, хлопці! Дуже вас прошу – бережіть себе!
Безмежна материнська любов… Навіть у найважчі хвилини життя обіймає своєю турботою і любов’ю всіх синів.
Поряд у мовчазному горі застиг батько: чекав сина з війни, щоб разом господарювати, планувати, жити. Не судилось…
– Братику рідненький, золотий мій, найдорожчий… – шепоче сестра Світлана.
Десять років різниці у віці – він був для неї і братиком, і вихованцем. Весь час турбувалася про нього, допомагала. І до садочку водила, і до школи. Допомагала уроки готувати, разом гралися. А коли Костя виріс, то вже він огорнув турботою сестричку, ніби він став старшим братом. Дуже любив свою племінницю Ангелінку, зустрічав її з подарунками та сюрпризами.
– Не вірю, не можу повірити, не хочу вірити… – промовляє Світлана.
І згадує, згадує… Щасливі миті дитинства. Клопоту Костик не завдавав батькам, завжди слухняний, старанний, відповідальний.
Таким його запам’ятали і в школі. Все робив Костя швидко, з усмішкою. Не було для нього непосильних задач. Все вмів хлопець, ріс справжнім господарем. Брав активну участь у всіх шкільних подіях – у спортивних змаганнях, у концертах та святах. Шкільні товариші поважали Костю за щиру просту вдачу, легкість у спілкуванні та почуття гумору.
Після закінчення школи навчався в Західно-Донбаському професійному ліцеї, опановував професію столяра. Мріяв власноруч виготовляти меблі. Перші спроби практикував вдома.
Строкова служба в аеромобільних військах. Після служби почав працювати на ШУ Дніпровське. Працювати Костя вмів, товаришувати також. Швидко влився у колектив. Відчував повагу і підтримку друзів.
24 лютого 2022 року Костянтин Востріков разом з товаришем Олександром Міщерським їхали на шахтарську зміну. Зателефонували з військомату: «Необхідно зʼявитися!» Одні з перших Костянтин та Олександр прибули до військомату.
1 березня 2022 року Костянтин Востріков став на захист Батьківщини. Того ж дня його відправили на Харківщину. Барвінкове, Близнюки…
Далі – Бахмут. Тяжкі бої. Рідні дуже хвилювалися. У грудні 2023 року дивом вдалося врятуватися. Смерть тоді обійшла стороною. Пощастило. Дізнався Костя, що його друг і товариш по роботі Олександр Міщерський (Саша Миша) зник безвісти. Дуже переживав, намагався знайти хоч якісь відомості про друга.
За роки війни Костянтину вдавалося опанувати не одну військову спеціальність. І в кожній він був професіоналом. Земляки раділи за Костю, коли побачили телесюжет ТСН на 1+1 про розмінування Херсонщини. Костя разом з рідним дядьком Сергієм Горбенком (позивний Дід) займалися саперними роботами. Схвально про них говорили командири. Впевнено трималися наші сапери, виконуючи важливу місію.
У Кості був позивний «Гусь». Жартували друзі: «Влучно! Високий, русявий, добрий, усміхнений. Дуже вже був схожий на символ «бойових гусей».
2024 рік – знову виконує завдання на Донецькому напрямку. На початку 2025 року Костянтина направили на навчання в Камʼянець-Подільський. Вивчав ще одну нову військову спеціальність. Завжди, коли мав змогу, – телефонував рідним, писав, присилав відеолистівки. Любив понад усе свою родину. Оберігав маму і тата від гірких новин. Втішав рідних, давав надію на швидку зустріч.
Вранці 18 травня о 4.50 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Стариця Чугуєвського району Харківської області внаслідок скиду невідомого вибухового пристрою з безпілотного літального апарату солдат Востріков Костянтин Олександрович загинув.
Слова прощання на могилі Героя… Сльози, смуток, туга…
Пішов Костя за обрій наздоганяти своїх друзів, хлопців, які жили поряд, з якими пройшло дитинство і юність, – Артема Яковлєва, Дмитра Легкошкура, Андрія Цараненка, Віктора Дейнеку. Кращі з кращих, найсміливіші, мужні Воїни. Кращих призвав до себе у військо Бог.
Усміхнений, щирий, добрий… Таким дивиться зі світлин Костя. Розсіялася у Всесвіті його ясна усмішка. Щоб осявати увесь світ добром і любов’ю.
