За свої 25 років Володимир спробував себе у багатьох професіях. Бухгалтер-фінансист із вищою освітою, водій КАМАЗу і фури, працівник Приватбанку і Монобанку.
– Водійського стажу (неофіційного) чималенько! – говорить юнак. – Воджу автомобіль з 14 років, навчив вітчим. Дорогу у своїй місцевості знаю добре – обходжусь без навігатора. У Дніпрі орієнтуюсь краще, ніж в рідних краях.
Працював Володимир і на комбайні. Говорить, що суттєвої різниці немає: техніка вона і є техніка. Дрібний ремонт теж може сам зробити. А ось вже щось серйозніше – на СТО.
– Автомобіль – це, так би мовити, хобі. Вчитися вступав на спеціальність, де основним предметом була математика. А в школі, зізнаюсь, не дуже її любив. Тож довелося у виші наздоганяти. Уже після школи зрозумів, що все може в житті знадобитися. А як же приємно після закінчення вишу прийти до своїх викладачів і побачити, що тебе пам’ятають і тобі раді! Подобалося мені у виші бути в гущі справ, займався активною громадською діяльністю, був старостою гуртожитку. Спробувавши себе в різних професіях, приїхав в рідне село Троїцьке. Почув, що в Українську сільську раду потрібен водій. Після бесіди із головою громади Оленою Анатоліївною Макогон вирішив стати до роботи.

Із листопада Володимир працює водієм в Українській сільській раді. Найважче було у перші дні війни, коли було багато незрозумілого і тривожного. Чергування в районному центрі, перевезення гуманітарної допомоги, постійна напруга. Зараз ситуація стабілізувалася, водій працює згідно з планом й режимом роботи.
Володимир із легкістю ставиться до виконання завдань, вміє спілкуватися із різними категоріями населення, намагається допомогти у вирішенні питань.
– Звісно, думаю про те, як вибудувати свою подальшу професійну кар’єру. Планів багато, – говорить Володимир. – Але зараз моє місце тут, і я виконую свою роботу старанно і відповідально.